За офіційними даними, від початку антитерористичної операції на сході України статус учасника бойових дій отримали вже понад 100 тисяч військових та правоохоронців. Тільки от заслужили вони його по-різному. «Слідство.Інфо» розповість вам про так званих воєнних туристів.
«Большинство людей которые там попадают , которые там несут сейчас службу, которые воюют, вони пошли за целосность Украины, за идею. Чтобы наша страна была не под кем, чтобы она была свободной Украиной. То самое делаю и я. У меня нет там цели своих личних интересов, я выполняю свою служебные обязанности», – каже нам активний учасник АТО.
Він – працівник УБОЗу Київської області, який більше півроку служив у Краматорську Донецької області. Для нього постріли з гранатометів і градів – не звуки з телевізора. Він як ніхто знає, що таке війна і хто такі справжні герої. Та зараз він ховає своє обличчя.
– Люди там делятся на два вида. Те, кто пришел защищать родину и тех, кто пришел защищать свои интересы.
Якраз других там дуже багато, каже він. Їдуть для того, щоб отримати статус учасника бойових дій. Це дає чимало привілеїв. Та для декого це – ще й найпростіший спосіб уникнути люстрації. Особливо популярний цей метод серед кадрів режиму Януковича.
Знайомтесь – генерал-майор міліції Василь Неволя. З 2008 року і до сьогодні – незмінний керівник Українського Бюро Інтерполу.
З того ж періоду з ним працюють його заступники – полковник міліції Іван Ожелівський та Михайло Бахмутченко.
Відповідно до Закону України «Про очищення влади», ці посадовці автоматично підпадають під люстрацію. (п.6 ст.2 та п.7 ст.3 Закону України «Про очищення влади»)
Наприкінці 2014-го посадовці організовують собі виїзд у зону АТО. Виїзд оформлюють ретельно – щоб усе було офіційно і красиво.
Працівник ГУБОЗу МВС України, який попросив змінити йому голос і приховати обличчя, каже: «Цель их была единственная – избежать люстрации, все. Помочь стране, найти террориста, защитить родину- сомневаюсь, что у них была такая цель».
Він теж повернувся з Краматорська. Каже: за півроку служби в гарячій точці генерал-майора Василя Неволю не бачив жодного разу.
– На совещаниях, инструктажах, где раздавались боевые задачи что-кто делает, его не видел. Приехал, что он там делал, чем он занимался – мне неизвестно. Насколько я знаю, какие-либо боевые задачи он не выполнял.
Та це й не дивно. Бо відрядження інтерполівця Неволі та його заступників в зону проведення АТО тривало аж по чотири дні.
– Туристы, их по другому не назовешь. Приехали, побили, получили. Несправедливо, скажем так. Это плевок тем ребятам, тем семьям, которые потеряли сыновей, отцов, братьев.
Та навіть такий, формальний, виїзд гарантував посадовцям Інтерполу статус учасника бойових дій. Справжні бійці обурюються.
– То, что они там высокопоставленные чиновники, не дает им права, прикрываясь спинами реальных бойцов, которые отдают свои жизни и здоровье за свою страну, получать статус участника, тем самым избегать себя участи уйти на заслуженную пенсию.
– Обидно, действительно обидно, потому что есть ребята, которые достойны и тех наград, и участника боевых. Они пришли защищать родину, они пришли туда не для галочки, не для корочки, а они пошли по совести. А у этих людей совести нет.
«Слідство.інфо» отримало ексклюзивні документи, які підтверджують, що поїздка інтерполівців в зону АТО – не службова необхідність, а воєнний туризм. Це наказ відрядити Василя Неволю з 19 вересня 2014 року строком на 4 доби до Краматорського міськвідділу міліції та Сєвєродонецького міськвідділу на службовому автомобілі «Фольксваґен Пасат». А ще – папери на відрядження Ожилівського та Бахмутченка у ті ж самі райвідділи терміном на 4 доби – тільки двома тижнями пізніше, 6 жовтня.
Якщо взяти відстань від Києва до кінцевого пункту відрядження – Краматорська – то сама лише дорога в один бік на авто забирає не менше 10 годин. Тож виходить, що загальний час перебування бравих вояків у зоні АТО склав не більше 72-ох годин. І це у двох райвідділах міліції.
Ще один цікавий факт. У рапортах Василя Неволі та його двох заступників мета відрядження – ознайомлення з резонансними кримінальними справами та робочі зустрічі. Відтак, законних підстав претендувати на статус учасника бойових дій в інтерполівців не було. Неволя та його зами не брали безпосередньої участі в АТО. Їхні виїзди не передбачали захист незалежності чи територіальної цілісності України.
До слова, у вересні-жовтні 2014-го, до початку важких боїв у Дебальцеві, у Краматорську і Сєвєродонецьку було порівняно спокійно.
«По всей видимости, как это говорится, военный туризм. Приехал, отметился, получил документы. Я считаю, что после таких действий этот человек заслуживает как минимум с позором быть уволен и не носить никогда больше погоны», – каже боєць АТО.
Як себе виправдовуватимуть самі туристи-інтерполівці? Ще з удосвіта чекаємо наших героїв під управлінням. Першим зустрічаємо Івана Ожилівського.
– Пане Іване, журналісти «Слідства.Інфо». Скажіть, будь ласка, ви їздили в АТО, щоб уникнути люстрації?
– Хм, це ви спеціально і з-за мене? Ні-ні.
– Можна запитання Вам? Для чого Ви їздили в АТО? Це ж було там тільки три доби?
Високопосадовцю наші запитання не подобаються. Він одразу тікає. Ми чекаємо далі.
Колега Ожилівського Михайло Бахмутченко у відпустці. Їхній начальник Василь Неволя досі не зайшов у будівлю. На годиннику 9.30, і пана Василя Неволі досі немає на робочому місці. Очевидно, його заступник Ожелівський Іван вже попередив керівника про приїзд журналістів.
Ми вирішуємо поговорити з керівником Українського бюро Інтерполу телефоном.
– А можна з вами буде поспілкуватися щодо вашої поїздки в АТО? Ми вас чекаємо в принципі тут на Богомольця, 10, але вас досі немає на роботі.
– Як це немає на роботі? Я з 8 години на роботі і зараз я зайнятий. Проводжу нараду. Бажано домовлятися у встановленому порядку через департамент комунікацій.
Переговори з Василем Неволею та департаментом комунікацій МВС України були довгі й виснажливі. Результат – інтерв’ю новоспечені учасники бойових дій з верхівки Українського Інтерполу нам так і не дали. Хоча ми ще сподіваємося. Надія вмирає останньою.
Керівник Українського бюро Інтерполу та його заступники – далеко не єдині, кого можна запідозрити у воєнному туризмі. Явище набуло такого масового характеру, що настав час покласти йому край. І це вже питання справедливості.
ЮЛІЯ ШАФРАНСЬКА, МАРІЧКА КАРПА, Львів для “Слідства.Інфо”