Побиття на замовлення

Поділитися
Поділитися

30 серпня 2017 року близько дванадцятої дня у Харкові стався напад на голову Антикорупційоного центру Дмитра Булаха. Його жорстоко били і лише свідки зупинили нападників.

Били не кулаком, кастетом. На потилиці і скроні характерні сліди – декілька очагів, шрамів йдуть смугою. У мене перелом двох ребер, струс мозку та пневмогідроторекс правої легені, посттравматична пневмонія — це вода в легенях. І через те, що пошкоджені поламаними ребрами легені, частина повітря вийшла у брюшну порожнину”, – каже Дмитро Булах.

“Міністр внутрішніх справ взяв під особистий контроль розгляд даної справи та наказав вжити вичерпних заходів щодо встановлення осіб, які скоїли даний злочин”, – заявив Анатолій Дмітрієв, екс-начальник ГУ Нацполіції України у Харківські області.

Попри контроль міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, замість гучного розкриття стався напад на колегу Булаха по Харківському Антикорупційному центру.

Почали казати: “Не лізь, не лізь”. А потім один із нападників – другий, що підбіг, сказав: “Якщо ще кудись полізеш — вб’єм”. І після цього вони нанесли там ще 5-7 ударів кожний ногами, коли я втратив рівновагу”, -пригадує Євген Лісічкін, активіст ГО “Харківський Антикорупційний центр.

Дмитро Булах — депутат Харківської обласної ради, але більше він відомий як голова громадської організації “Харківський Антикорупційний Центр”.  Саме антикорупційну діяльність він вважає причиною нападу на себе – надто ретельно готувалися зловмисники.

“Вони якось вивчали мої маршрути. У правоохоронців є відео із камер спостереження, де цих людей видно, як вони йдуть за мною, а потім, як вони тікають, щоб їх не розгледіли свідки”,  – розповідає Дмитро Булах.

“Харківський Антикорупційний центр” працює із 2015 року. За два роки Центр розкрив афери на мільйони гривень із бюджетів області і міста, у тому числі зупинив беспрецедентне за масштабами розкрадання міської землі.

“Ніхто із 2008 по 2016 рік, або, можливо, 2015-й, не вважав за потрібне якось ховати свої інтереси.  Тобто до того, як ми підняли це питання публічно: “Дивіться, що відбувається на той момент майже, а тепер вже більше 1000 га було роздано в місті безкоштовно своїм людям”, – каже Дмитро Булах.

1000  гектарів — це площа чотирьох князівств Монако. Дмитро із колегами не лише викрив механізм кооперативної схеми, через яку крали цю землю. Він довів її незаконність настільки переконливо, що до розслідування вимушена була підключитися прокуратура.

“Кооператив можуть утворювати певні фізичні особи, але із певними умовами: вони повинні стояти на квартирній черзі, відповідна кількість квартир, що будуються членам цього коопертиву і так далі. Цього нічого не було. Це були іноді навіть юридичні компанії”, – Дмитро Булах пояснює механізм афери.

Коли посадовці міськради із колишнім мером Харкова, нардепом Михайлом Добкіним отримали підозри від прокуратури, нові власники 165 гектарів землі вирішили повернути землю добровільно. Повернулася навіть ділянка у серці Харкова – за Театром Опери у саду Шевченка, де вже були вирубані дерева. Вкрадена земля стала надто токсичною для майбутніх власників квартир. Хто ж ці власники?

“Ми бачимо поруч будинок, який теж побудував “Житлобуд-1”. Тут живуть усілякі чиновники, депутати, судді, прокурори. Наша організація брала витяг щодо всіх квартир у цьому будинку. Я думаю, що на цій ділянці “Житлобуд-1” намагався побудувати ще один такий будинок, власне, із такими ж мешканцями”, – розповідає Дмитро Булах.

Хто замовив побиття Дмитра Булаха і хто виконував? Відповідей на ці питання поліція не готова надати навіть через два місяці розслідування. Керівництво у міській поліції нове, а риторика не змінилися.

«Слідство, я заслуховував, доповіло мені разом з кримінальною поліцією про ті напрацювання, які є. Виходячи з цього, я бачу те, що перспектива розкриття цього злочину є», – каже Олег Бех, начальник Головного управління Національної поліції у Харківській області.

Відсутність покарання злочинцям призвела до нового нападу – на Євгена Лісічкіна, колегу Дмитра Булаха по Антикорупційному центру. Це сталося 18 вересня 2017 року біля десятої ранку прямо у дворі будинку Євгена.

“Мене чекали з обох боків двору. Один одразу стояв. Я його спочатку побачив. І кепку побачив, і квіти якого кольору, і так далі. Він ніби готувався щось зробити, і я розумів, що тут щось нездорове, і рукою не дав в голову потрапити його першому удару. Він почав далі наносити – в тулуб, в голову декілька ударів зміг нанести. В цей момент, коли я від нього віступав, другий чоловік підбіг, теж мені невідомий, якого я взагалі не бачив у дворі, коли вибіг. І він наніс мені удар найбільш суттєвий правою теж рукою, мабуть, в ухо. У мене підігнулися ноги. Вже біля дитячого майданчика я впав і вони почали бити мене ногами,” – розповідає Євген Лісічкін.

Нападників зупинив лише крик працівниць дитячого садочка, які побачили побиття через вікно.

“Бачите, ось напали тут на людину. Просто дивно. Просто в перший раз, що я тут працюю, ось таке тут. Напали. Бачила, що двоє на одного напали, а облич не бачила”, – пригадує працівниця кухні дитячого садку.

Особи нападників поліції вдалося встановити і незабаром правоохоронці шокували Євгена новою версією – мовляв, побиття було імітацією. Постраждалий, нибіто, був попереджений про напад заздалегідь, навіть більше — він сам себе і замовив.

«Під час допиту ті виконавці, які, начебто, прийшли із чистосердечним, написали явку із повинною, вони не казали мотив. Вони сказали, що їм пообіцяли що, начебто, їх працевлаштують на роботу в міськраду, коли буде політичний піар цього всього і “ми” пройдемо кудись у владу. Хто “ми” – невідомо», – каже Євген Лісічкін.

Правоохоронці кажуть, що мають докази імітації побиття — це синці в постраждалого. На думку поліцейських, їх замало.

«Цим особам кожному за сорок. Вони раніше притягувалися до кримінальної відповідальності. Один з них повідомив, що він є кандидатом в майстри спорту з боксу,  якби він наносив тілесні ушкодження – вони були б набагато серйознішими», – каже Олег Бех, начальник Головного управління Національної поліції у Харківській області.

Після нападу на Євгена “Слідство.Інфо” провело власне розлідування. Нам вдалося знайти докази того, що версія про змову між нападниками і їхньою жертвою більш, ніж сумнівна.

18 вересня, 9:04 ранку. На зйомці камери спостереження видно, як на вулиці Коцарській, де сталося побиття, з’явився позашляховик “Міцубісі Аутлендер”, – він везе одного із нападників до будинку Євгена. Може тому, що за домовленістю, жертва має вийти у призначений час із будинку? На місці його вже чекає спільник. У машині він перевдягнувся і бере в руки квіти. Можливо, це яскрава деталь, щоб свідки не звертали уваги на обличчя із окулярами? Далі зловмисники йдуть до двору, який перекривають з обох сторін. І… чекають  жертву біля 40 хвилин. А Євген просто затримався, щоб перевірити пошту вдома, хоча, нібито, заплатив за напад на себе 20 тисяч гривень. Нападників поліція і досі вважає свідками.

“Один із свідків говорить, що начебто до того, як я передав йому кошти, ми бачилися один-два рази. Одна із таких зустрічей, нібито, була на проплаченому мітингу проти Кернеса і міської влади у червні 2017-го року. Начебто, я там передав кошти за напад на себе абсолютно незнайомій людині і після цього ми не зустрічались, не зідзвонювались, а через три місяці вони скоїли напад — це їх версія. Потім цей свідок сказав, що він зв’язувався зі мною телефоном. Але він не пам’ятає, з якого номера він телефонував і не пам’ятає, який номер в мене. Отака в них версія”, – каже Євген Лісічкін.

Адвокат Євгена, Ігор Черняк, каже, що так звані “свідки” вже втретє докорінно змінюють свої свідчення, але причини таких змін і численні протиріччя у свідченнях слідчих не зацікавили. У перші дні після нападу Євгена викликали до поліції по кілька разів на день. Після встановлення усіх задіяних у нападі осіб, навіть адвокату постраждалого не дають матеріали справи для ознайомлення — поліція приховує хід слідства.

«Я думаю, протягом найближчого часу картина буде зрозуміла. Якщо в діях зазначених осіб не буде складу злочину – справа буде закрита», – каже Олег Бех, начальник Головного управління Національної поліції у Харківській області.

Напад на Євгена стався за день до сесії Харківської міськради, де мало розглядатися питання про повернення 165 гектарів землі у власність міста. Про їх подальшу долю харківський міський голова говорити відмовився.

– Давайте так: ви, будь ласка, в загальному порядку, зверніться з таким питанням до відповідного департаменту, і вам, відповідно, як інформаційний запит, дадуть відповідь.

– А ви не володієте питанням?

– Я володію питанням. Я просто не хочу відповідати на нього, – заявив Геннадій Кернес, міський голова Харкова.

Щоб не чути неприємних питань про решту вкраденої землі, на сесію міськради не були допущені ні представники Антикорупційого центру, ні опозиційно налаштовані до Кернеса депутати міськради. Євген Лісічкін каже, що хотів запитати про долю вкрадених гектарів у Лісопарку – там найдорожча земля у Харкові.

“Люди отримували безкоштовно цю землю і потім, звісно, по ринковим цінам продавали. Прокуратура зараз, коли оскаржує рішення 2008, 2009, 2010-го років, оціює цю землю, один гектар, в 25-30 мільйонів гривень”, – розповідає Євген Лісічкін.

Антикорупційний центр встановив, в кого опинилася дорогоцінна земля внаслідок афери за тією ж кооперативною схемою.

– Кооперативи були на одній адресі, по 30 кооперативів з одним телефоном, який належав, наприклад, НПК “Холдінг”. НПК “Холдінг” і адресу , і телефон мав.

– Це дружини Кернеса?

– Це особисто його бізнес – імперія НПК “Холдінг” Геннадія Кернеса”, – каже Євген Лісічкін.

З моменту  нападу на Євгена Лісічкіна пройшло більше місяця — справа не розкрита. Від жорстокого побиття Дмитра Булаха пройшло два місяці — справа не розкрита. Так само не розкриті десятки інших нападів на антикорупціонерів. Частина із нападів на активістів і журналістів у Одесі й Вінниці сталися у ті ж дні, що й напади на Лісічкіна і Булаха у Харкові.  В Одесі в активіста навіть впритул стріляли із травматичного пістолета. Так само, як і в Харкові, ці злочини досі не розкриті. Наталя Соколенко, член Громадської ради доброчесності не вірить, що поліція не може розслідувати напади на антикорупціонерів.

“Коли там сніжками закидали народних депутатів, це в часи Януковича було, на допити викликали сотні людей, сотні. Я пам’ятаю – 300 чи 400 людей. Викликали всіх, в кого мобільний телефон працював в тому ареалі, в тому квадратному кілометрі. Зараз технічні ресурси, мені здається, ще кращими стали. А роботи стало менше. Тому мій висновок такий: ті, хто мають захищати свободу слова, права журналістів і взагалі права громадян, зумисно цього не роблять”, – каже Наталя Соколенко.

Це означає, що корупціонери і надалі будуть розправятися із викривачами їхніх схем за допомогою сили. Безкарність розв’язала їм руки.

/ Олександр Курбатов, “Слідство.Інфо”

Поділитися
Поділитися

Автор розслідування

Олександр Курбатов

Не менш важливі розслідування