«Біла халатність»

Поділитися
Поділитися

Численні випадки лікарських помилок в Україні, нажаль, майже не закінчуються притягненням до відповідальності. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні від лікарської недбалості щодня помирає шестеро людей. Втім, за останні три роки було винесено лише вісімнадцять обвинувальних вироків щодо лікарських помилок. Проблема в притягненні лікарів за скоєні помилки полягає в  недосконалому законодавстві. Воно дає можливості штучно затягувати як розслідування таких справ, так і їхній судовий розгляд. Рівненські кореспонденти Слідства.Інфо стверджують: навіть якщо через помилку лікарів помирає дитина, правди доведеться шукати дуже довго.

Ми зустрічаємося з ним біля Рівненської обласної дитячої лікарні. 36-річний Роман Козяр приїхав сюди, щоб розповісти свою історію. Тут, у стінах лікарні пройшла більша частина життя його доньки Христини. Два місяці після народження дівчинки подружжя Роман і Лариса були звичайною щасливою сім‘єю.

– В віці двох місяців помітили, що під час годування дитя закашлюється і тяжко їсть, звернулися до лікарів, нас зразу почали оглядати, госпіталізували в обласну лікарню в інфекційне відділення, – розповідає Роман Козяр.

Госпіталізація – виписка, госпіталізація – виписка. Христину лікували від пневмонії, обструктивного бронхіту, алергії. Обстеження, рентгенівські знімки та аналізи.

– Виявили цитомегаловірус, але лікування продовжувалось так, як в виписці написано було, – обструкції, пневмонії, обструктивний бронхіт. Те, що здали аналізи і аналізи показали цитомегалавірус – до уваги не бралося. З цими паперами я ходив до обласного інфекціоніста дитячого, яка подивилась на висновки і сказала: «Я навіть не знаю, що тобі на це сказать», – згадує Роман Козяр.

Носіями цитомегаловірусу є більшість людей та лише невеликий відсоток хворіє на цитомегаловірусну інфекцію. Це захворювання особливо небезпечне для плоду та немовлят. Воно може призвести до втрати слуху, зору та навіть смерті.

Лікарем Христини в обласній дитячій лікарні була завідуюча інфекційно-боксовим відділенням Алла Єрьомкіна.

– Я не знаю, чому цитомегаловірус вона не брала до уваги, лікувала постійно пневмонію і коли задавалось питання – можливо, ви чогось не розумієте, дайте направлення на Київ до фахівців – чомусь це все ігнорувались, – каже Роман Козяр.

Завідуюча підтверджує: від цитомегаловірусної інфекції дитину не лікувала. Ми застали її на роботі.

– Єдиного протоколу лікування у нас в Україні немає. На той час, коли дитина була в нас в стаціонарі, лікувати цитомегаловірусну інфекцію було недоцільно, бо дитина мала гіпотрофію, анемію, а препарати, якими лікуються, призначаються з 18 років, ризик призначення препарату перевищував ризик його непризначення, – каже лікарка Алла Єрьомкіна.

Втім, після місяців перебування в обласній лікарні, коли дитині зрештою стало гірше, батько остаточно вирішив показати дівчинку столичним лікарям.

– Вже коли ми долікувались до того, що в Христинки почався ністагм, – згадує Роман, – почалась атрофія зорових нервів, тахікардія, ми вже самі почали виходити на Київ. Домовились з «Охматдитом», їхали в Київ своїм ходом без лікарів, без медичного персоналу, що приїхавши в Київ, в лікарні Охматдит нас запитали, де супроводжуючий персонал, з ким ви приїхали? – розповідає Роман Козяр.

– Вони тепер забулися, батько сам захотів їхати власним транспортом, – каже лікарка Алла Єрьомкіна.

Чому дитину відпустили без супроводу та не дали реанімобіль? Ми запитали про це у головного лікаря Рівненської обласної дитячої лікарні.

– В нас проблем з реанімобілем ніяких не було і немає, ми завжди в супровід всіх даємо, – каже головний лікар Рівненської обласної лікарні Віталій Бойко. – Значить, тоді не було потреби в цієї дитини в супроводі медичного персоналу, я тільки так це можу розцінити, більше ніяк.

– Коли ми відповіли, що самі приїхали, були дуже здивовані, що дитя в такому важкому стані відправили без медичного супроводу, – каже Роман Козяр.

Після обстеження в столичній клініці «Охматдит» Христині одразу поставили діагноз, який досі не фігурував в заключеннях рівненських лікарів – та сама цитомегаловірусна інфекція. Христину госпіталізували та почали лікувати.

– Позитив був, дитя стало жвавіше, ну, тобто ми бачили, бачили зміни, призупинився ністагм. Покращення були, – згадує Роман.

Після восьми тижнів в київській клініці, дитину виписали додому і через місяць вона мала повернутись на лікування в столицю. Але знову опинилась в обласній лікарні.

– Побули вдома 5 днів і ввечері Христинці стало погано, почала важко дихати, визвали швидку, швидка знову ж зразу завезла в обласну лікарню. Cтан дитини був тяжкий і зразу нас госпіталізували в реанімаційне відділення… – розповідає Роман. – В реанімаційному відділенні пролежали і… дитя померло.

У висновку патологоанатома причина смерті – «цитомегаловірусна інфекція». Вже більше року Роман намагається отримати відповідь: хто ж з лікарів винен у смерті його доньки? Дві місцеві інстанції не побачили провини рівненських медиків.

– Відповідь що в обласній лікарні, що в обласному управлінні була однакова –якби все нормально, дитя лікувалось і такий, на їхню думку, такий результат даного лікування мав бути, – каже Роман Козяр.

Відтак, батько звернувся до правоохоронців. Поліція розпочала розслідування.

– Були проведені першопочаткові слідчі дії, допитані батьки, їм був наданий статус потерпілих в кримінальному провадженні, – каже слідчий Рівненського відділу поліції Борис Вєтров. – Основне питання буде стояти в призначенні судово-медичної експертизи комплексної для того, щоб фахівці в цій медичній галузі надали оцінку діям лікарів під час лікування дитини.

Скаргу на дії лікарів скерували також до Міністерства охорони здоров‘я. Рік в очікуванні вердикту – і нарешті Роман їде до Києва аби особисто забрати рішення міністерської клініко-експертної комісії. До нього виходить заступник голови комісії Ігор Слонецький. Чиновник запрошує до одного з кабінетів, де віддає Роману довгоочікуваний висновок.

– Пишіть: висновок КЕК МОЗ отримав наручно, – каже Ігор Слонецький.

На подвір’ї Міністерства Роман пильно вивчає те, що встановили експерти.

– Тут чітко написано: виявлено недоліки та відхилення, неповна та несвоєчасна діагностика, відсутність реальної діагностики, недооцінка важкості стану, помилка у встановлені діагнозу та неправильне тлумачення даної клініки та лабораторних досліджень, неправильно трактовані результати щодо ЦМВ-інфекції… Неадекватна тактика медичного лікування: за 5 епізодів стаціонарного лікування, за 5 епізодів в Рівненській обласній дитячій лікарні, – читає вголос, дивлячись на висновок клініко-експертної комісії, Роман.

Отож на відміну від двох місцевих, міністерський висновок вказує на суттєві недоліки при наданні медичної допомоги доньці Романа. Але для головного лікаря обласної дитячої лікарні висновок міністерських експертів звучить непереконливо.

– Хочу вам сказати, що це трохи заперебор. Не знаю, чому вони так, цей саме… Ну, ми можем так само це оспорювати і можем доказувати, я не дарма сказав про суд. Це їхня думка, це не їхня правда, це їхня думка, – каже головлікар обласної дитячої лікарні Віталій Бойко.

Непереконливо висновок виглядає і для Алли Єрьомкіної, яка лікувала дівчинку.

– Тут можна спорити з цим висновком, я не знаю, що то за висновок такий, це, мені здається, що я не знаю, хто це таке писав? Це хто? – запитує Алла Єрьомкіна.

– Підписано Лінчевським і Слонецьким…

Чому міністерський висновок йде врозріз з місцевими? Чи справді місцеві колеги просто захищають одну зі своїх? Як часто це відбувається?

– Бо так, як воно є зараз, – усе залежить від персоналій експертів: наскільки вони ретельно підходять до вивчення, наскільки вони об‘єктивні, наскільки вони незаангажовані, наскільки вони беземоційно можуть це розслідувати і казати правду, – каже заступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський.

Світ відмовляється від таких комісій, де всі одне одного знають, каже Олександр Лінчевський. І перше в Україні засідання клініко-експертної комісії в новому форматі вже відбулося. Анонімно, коли лікарі не знають ані членів комісії, ані комісія не знає, хто і де лікував пацієнта.

– Радянська система орієнтована, така як вона є досi, – вона орієнтована на покарання. Треба покарання. Сталася трагедія – має бути покараний. Воно логічно і інтуїтивно, але 20 років існує країна і ми маємо трагедію – маємо покарання, а кількість трагедій не змінюється, – каже Лінчевський.

Втім, покарань практично немає. Судові розгляди лікарських помилок тривають роками, призначаються все нові і нові експертизи. Часто пацієнтів визнають приреченими, а лікарів невинними. Бо висновки роблять не сторонні фахівці, а їхні ж колеги.

В результаті – умовні вироки та звільнення від покарання через закінчення строків притягнення до відповідальності – скоріше правила ніж виключення, – каже адвокат Олександр Бражніков.

– Якщо говорити загалом, то притягнення лікарів до відповідальності за лікарські помилки – є виключенням із загального правила, тобто судова практика спостерігає такі випадки як дуже рідкісні. Як правило, такі дії підпадають під амністію або можуть застосовуватися звільнення від покарання у зв’язку з різними причинами, – пояснює Олександр Бражніков.

Слідчий поліції Борис Вєтров за останні два роки мав сім справ про лікарську недбалість. І щоразу він стикається з одними і тими ж проблемами:

– В зв’язку з тим, що необхідно провести ряд засідань, ряд службових розслідувань, вилучення медичної документації і, насамперед, проведення цих експертних комісій, це призводить до затягування, значного затягування строків розслідування, – каже Борис Вєтров.

Особливо, коли і самі лікарі не визнають власної провини у смерті своїх пацієнтів.

– Но я тут своєї вини не вбачаю в цьому випадку… – каже Алла Єрьомкіна. – Звичайно, мені, як лікарю, це дуже неприємно. Я, звичайно, за це все дуже переживаю. Звичайно, що це дуже неприємно. Це самі неприємні моменти в роботі лікаря, які є, коли батьки не дякують, а наоборот претензії пред‘являють. Що я тут можу сказати? Це дуже неприємно.

Лікарці неприємно, головлікар ставить під сумнів міністерський висновок. Чи виживе в такому випадку наступна дитина, хвора на цитомегаловірусну інфекцію? Що наступного разу напишуть у висновку місцеві колеги та чи будуть покривати одного зі своїх? Чи понесе в результаті відповідальність лікар за свої помилки?

В міністерстві переконують, необхідно вирішувати велику освітньо-кваліфікаційну проблему в медицині. Змінювати правила гри при відборі студентів та міняти принципи мотивації лікарів. Саме для цього потрібна медична реформа, яку так непривітно зустрів парламент. І тисячі тих, хто звик роками вирішувати долю пацієнтів, не ризикуючи майже нічим.

/Дмитро Бондар, Рівненський центр журналістських розслідувань «4 влада» для “Слідства.Інфо”

Поділитися
Поділитися

Автор розслідування

Дмитро Бондар

Не менш важливі розслідування