Травень 2015 року. Український парламент готується голосувати за призначення нового голови Фонду державного майна. Попереду – велика приватизація підприємств, її перебіг прямозалежатиме від нового голови Фонду. Ціна питання – 17 мільярдів гривень від приватизації понад 300 об’єктів, таких як Центренерго, Одеський припортовий завод, міськгази, порти. Лідер президентської фракції Юрій Луценко особисто пропонує на цю посаду Ігоря Білоуса, колишнього керівника Державної фіскальної служби, якого підозрюють у службових зловживаннях.
У цей час на мобільний телефон народного депутата Олександра Онищенка приходить повідомлення. Це депутат від «Блоку Петра Порошенка» Сергій Березенко просить його домовитися з Юлією Тимошенко про підтримку в голосуванні: «Нужна поддержка по Билоусу от мадам».
Онищенко погоджується, і за кілька годин Білоус отримує посаду. Наступного дня нардеп-посередник відзвітував: «Документы получили».
«Документи» у листуванні обранців означають «гроші».
Сам Онищенко, який ще влітку 2016-го втік до Європи від слідства Національного антикорупційного бюро України, вже другий рік погрожує українським високопосадовцям та особисто Президенту Порошенку розкриттям «усіх таємниць». Нардеп обіцяє журналістам ексклюзивні записи розмов з главою держави, що можуть стати доказами корупції на найвищих посадах.
Журналісти «Слідства.Інфо» зустрілися з Онищенком у Франції. Записів депутат так і не надав, але дозволив перефотографувати сотні повідомлень з його телефону, у яких йдеться про призначення на різні державні посади та голосування за низку законопроектів в обмін на щедру оплату.
Серед співрозмовників Онищенка — найближчі соратники Президента Порошенка, народні депутати Ігор Кононенко та Сергій Березенко, а також фінансовий радник глави держави Макар Пасенюк.
Сам Онищенко визнає, що брав участь в корупційних аферах, але наполягає – робив це за погодженням із Президентом та його людьми.
«Що більше я для нього робив, то більше йому хотілось. Зрештою, він почав давати такі завдання, які я не міг виконати», – розповідає нардеп про свою співпрацю з Порошенком.
Однією з функцій Онищенка було посередництво між Порошенком і Тимошенко, принаймні з 2014 по 2016 роки. Саме в той час Президенту треба було проводити через Раду чимало законів та затверджувати призначення потрібних кандидатур. Нестачу голосів президентської сили якраз і могла забезпечити парламентська фракція «Батьківщина», очолювана давньою опоненткою та суперницею Порошенка.
У 2005-му році конфлікт між тодішньою прем’єркою Тимошенко та секретарем Ради нацбезпеки і оборони Порошенком поклав край видимій єдності команди Президента Ющенка. Політики й досі не дуже люб’язно відгукуються одне про одного публічно. Але, за словами Онищенка, це не заважало їм тісно співпрацювати після Революції Гідності.
Нібито саме через Онищенка оточення Президента передавало інформацію, за що треба проголосувати, а після позитивного результату через нього здійснювався розрахунок.
Для цього Онищенко та оточення Президента навіть використовували в литуванні набір спеціальних «термінів».
Судова влада
Весна 2015 року. Петро Порошенко намагається посилити свій вплив на судову гілку влади. Президент уже призначив за своєю квотою трьох членів Вищої ради юстиції (ред. – сьогодні Вища рада правосуддя). Парламентська фракція «Блок Петра Порошенка» висуває Олексія Маловацького, який до цього працював у виборчому штабі Порошенка, кандидатом у члени ВРЮ, але за квотою Верховної Ради. Його обрання суттєво збільшило би вплив Президента на нині єдиний орган, який може відсторонити, звільнити або дозволити арештувати будь-якого суддю.
Президентська фракція активно шукає голоси в парламенті за свого кандидата, але у фракції «Батьківщина», схоже, немає єдності щодо підтримки Маловацького.
У цей час Онищенко отримує повідомлення від наближеного до Президента народного депутата Ігоря Кононенка: «Саша, переговори с Юлей о поддержке нашей кандидатуры (Маловацкий) в ВРЮ (тайное голосование планируется в четверг). Там Власенко против».
Через певний час нардеп відповів, що все домовлено і Юлія Тимошенко чекає розрахунку за голосування. Тим часом помітно нервує народний депутат Березенко: «Она сказала фракции,что свободное голосование. Будет от силы 7 человек. Слова Власенко. Это не договоренность!»
Проблема ускладнюється, оскільки голосування має бути таємним – бюлетенями. Може не допомогти навіть команда лідерки фракції — підтримати Маловацького, а проконтролювати таке голосування неможливо. Втім нардеп Березенко наполягає: «Надо визуально проконтролировать, сколько их, или забрать бюллетени». Онищенко запевняє: «Ок. Кроме Власенко, все будут голосовать. Это от нее».
Народний депутат Сергій Власенко, член фракції «Батьківщина» свого ставлення до висуванця «БПП» Олексія Маловацького також не приховує. «Я категоричний противник того, щоб до Вищої ради правосуддя призначали не просто хлопців, які носять за Петром Олексійовичем портфель, а хлопців, які носять портфель за хлопцями, які носять портфель за Петром Олексійовичем, — пояснює нардеп, чому не голосував за це рішення, — Це абсолютно політичний призначенець».
Зрештою, депутати голосують, і Олексій Маловацький стає членом Вищої ради юстиції. Власенко ж пояснює це тим, що Президент Порошенко докупив голоси, яких йому не вистачало: «Валютою розрахунку, так би мовити, бувають абсолютно різні речі. Це і бізнес-преференції, і кадрові преференції, і якісь обміни голосуваннями». Про грошові розрахунки, каже, чув, але свідком обміну валюти на голосування, мовляв, не був.
У цей самий день Верховна Рада призначила президентського кандидата Ігоря Білоуса головою Фонду державного майна України. Сергій Власенко знову не голосував, але Юлія Тимошенко та ще десять депутатів з її фракції натиснули кнопки «За». Наступного дня, 20 травня 2015 року, Онищенко пише повідомлення Сергію Березенку: «Документы получили».
Лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко пояснила своє голосування простіше – її колеги як члени тодішньої коаліції вірили в президентських кандидатів. А на запитання, чи не голосувала її фракція за обіцянку винагороди, Тимошенко й взагалі обурилась: «Ні, категорично ні! Цього не може бути!»
Народний депутат Віктор Чумак, колишній член фракції «Блок Петра Порошенка», а сьогодні позафракційний, перед виходом з президентської сили звинуватив одного із керівників – Ігоря Кононенка – у причетності до корупції. Депутат досить детально розповідає, як БПП в Парламенті добирає потрібну підтримку: «Можна отримати голоси вроздріб, можна–гуртом. Комунікатором виступають якраз Кононенко, Березенко».
Бізнес
Продають і купують у Верховній Раді не лише політичний вплив, а й закони, які дають преференції в різних видах бізнесу. Наприклад, 13 березня 2015 року Онищенко отримує повідомлення від Сергія Березенка з проханням поспілкуватися з Тимошенко для підтримки містобудівного закону: «Это не политика. Рабочая просьба. Оттанцую».
Березенка не раз пов’язували зі сферою містобудування. До того як потрапити у Верховну Раду, він очолював Державне управління справами, або ДУС – масштабну структуру, що за бюджетні гроші опікується побутом та потребами українських чиновників. За час його керування відомством майже 7 гектарів державної землі в Києві передані під приватну забудову. Ще раніше Березенко був депутатом Київради від «Блоку Леоніда Черновецького». Ця політична сила теж відзначилася скандальним роздаванням столичної землі.
У ті травневі дні 2015 року, як свідчить листування Онищенка, вони з Березенком ледь не щодня домовляються про підтримку деякими представниками Парламенту потрібних законопроектів. Наприклад, Березенко просить погодити питання з Юлією Тимошенко, зокрема йшлося про «сільськогосподарський» та «бурштиновий» законопроекти.
Журналіти «Слідства.Інфо» запитали усіх учасників листування про можливий підкуп політичних опонентів. Сергій Березенко та його колега по фракції Ігор Кононенко, як і опозиціонерка Юлія Тимошенко, відкинули закиди про купівлю голосів фракції «Батьківщина». А прес-служба Макара Пасенюка взагалі відкинула існування листування з Онищенком та закликала не поширювати недостовірну інформацію.
Торгівля позицією, втім, могла б пояснити статки політиків та розкішний спосіб життя лідерів, які не відповідають їхнім офіційним доходам.
Чималих грошових вливань потребують і партійні структури. Аналітик громадського руху «Чесно» Ігор Фещенко розповідає, що механізм контролю партій хоча й запрацював формально, але через недовіру до них громадян їм потрібно знаходити інші джерела фінансування. Він підтвердив, що практично завжди схеми отримання коштів партіями в обхід закону вказують на політичну корупцію.
Протягом року журналісти «Слідства.Інфо» намагалися отримати від Олександра Онищенка аудіоматеріали, які начебто доводять причетність керівництва держави до корупції. Але після численних обіцянок народний депутат припинив спілкування.
Натомість, у квітні Онищенко оприлюднив запис однієї з розмов, як він стверджує, з Президентом Порошенком. Хоча, попри гучні публічні викриття, він так і не почав співпрацювати з детективами, які розпочали кримінальне провадження за його ж заявами про підкуп народних депутатів. Директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник розповів, що Онищенко не передавав записів, не повідомив жодного прізвища і навіть не пояснив «за що гроші давали».
А протягом останнього року із СІЗО вийшли практично всі менеджери фірм Онищенка, раніше заарештовані за клопотанням НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Журналісти «Слідства.Інфо» передали копії всього листування політиків детективам бюро. А Ситник запевнив, що «це врахують в рамках провадження, дадуть оцінку та проведуть певні слідчі дії».
Найближчим часом Слідство.Інфо опублікує повний архів листування Онищенка.
